«Я ніколи не брав участі у знищувальних кампаніях, тільки у відбудовчих»

13 березня – роковини з дня смерті Ігоря Миколайовича Калашника, Заслуженого будівельника України, політика і громадського діяча, засновника газети «Черкаський кур’єр». Здавалося б, ще вчора ми брали у Вас, Ігоре Миколайовичу, чергове інтерв’ю. Потім Вас не стало… Ось уже минув рік. Час невблаганний. Нам дуже не вистачає Вас, Вашої поради, підтримки. Нам часто нелегко без Вас! Ви залишили добрий слід на землі, зведені Вами будівлі, збудовані дороги, розроблені проекти переживуть пожежі, повені, війни, землетруси. Ми будемо завжди про Вас пам’ятати! Спочивайте з миром, Ігоре Миколайовичу! Сьогодні «Черкаський кур’єр» віддає данину пам’яті своєму засновникові, згадує і публікує витяги з деяких інтерв’ю.

Про «доброзичливців»
Я не злопам’ятний. Намагаюсь не звертати на них уваги. Бо якщо всерйоз їх сприймати, що тоді лишається? Помста? Але я ніколи не брав участі у знищувальних кампаніях, тільки у відбудовчих. Трапляються люди розумні, хитрі і підступні. «Лицом к лицу – лица не увидать». Не терплю брехні, обману. Таких не буде у моїй команді. Якщо хтось оступився і покаявся, це інша справа. Допоможемо. Але витрачати
свої сили на ненависть нерозумно і недоцільно, треба зосередитись на справах корисних, добрих, великих.
Особливо «тішать» мене критики, які весь час шукають, де я «закопую» бюджетні кошти. Уже четверте скликання, як я – депутат Черкаської міськради, і за ці шістнадцять років не скористався нагодою і не придбав собі навіть якихось десяти соток землі. …А навіщо, коли у моєї тещі на Канівщині город – як полігон?
Про багатих й бідних
У Черкасах уже визначились бідні й багаті мікрорайони. На великих підприємствах немає роботи, колишні працівники ЗХВ, «Хімреактиву», «Фотоприладу» втратили заробіток – хто торгує на базарах і базарчиках, хто запив з горя, хто навчився варити «солдатську кашу із сокири», а дехто готовий грабувати, аби вижити.
У боротьбі за шматок хліба, батькам ніколи виховувати своїх дітей.
Крикнеегарикне мати, дасть спересердя потиличника, та дарма – на вулиці діють свої закони. Це тільки здається, що діти нікому не потрібні. Нічиїх дітей, повірте, не буває. Молодь затягують у свої тенета наркоторговці і не тільки.
На Митниці, біля школи №34, яку ми відремонтували, довелося довго воювати зі щупальцями місцевого наркоспрута. Піднімали по тривозі усіх спортсменів, що тренувалися у спортзалах поблизу шкільної території. Наче минулося.
Для бідних мікрорайонів Черкас спорт – це порятунок.
Про Черкаси
На жаль, ми не вміємо рекламувати переваги рідного міста. Ми й досі плутаємося у багатьох напрямках, не можемо визначитися куди іти далі, яке місто будувати – містоокурорт, місто хіміків чи вільне козацьке місто. Черкаси мають неабиякі переваги: Дніпро і кручі, мальовничі острови, водний і повітряний шляхи сполучення, близькість до столиці України.
Першочергові завдання – оживити Черкаське летовище, збудувати пристойні дороги і мости, відродити порт і причали, врятувати екологію Дніпра. Богом дарована нам велика ріка хворіє, вкривається гнилим цвітом щороку все раніше і раніше.
Дніпро дає флорі України життя, але може стати і убивцею. Проект майбутніх Черкас має враховувати наші переваги і проблеми у комплексі.
Про переваги Черкас
Черкаси мають унікальне місце розташування. Місто стоїть на Дніпрі, між двома мегаполісами – Києвом і Дніпропетровськом. Тут прекрасна природа і, до всього іншого, досить стратегічних площ для розвитку.
Зокрема, це 145 гектарів землі між аеропортом і вулицею 30-річчя Перемоги, 135 га – полігон, що прилягає до мікрорайону «Перемога-2», близько 200 га площ промзони і набережна Дніпра.
Про стратегічні прорахунки і перспективні проекти
У нас, на жаль, звикли хапатися саме за окремі проекти. Тому ми стали розробляти комплексний стратегічний проект розвитку.
Ось, наприклад, в генплані є хороша ідея – перенести залізничний вокзал за межі міста. У передвиборчій програмі Сергія Одарича була ідея будівництва автобану.
Автобан – це ж не тільки швидкісна автодорога для «Мерседесів» і «Порше», це магістраль для великотоннажних перевезень важкими видами транспорту. Якщо виникає потреба в таких перевезеннях, з’являється й потреба в автобані.
Кожна зі згаданих ідей окремо мертва. А якщо їх розглянути в комплексі, може вийти стратегічний, привабливий в плані вкладень проект, зокрема, перетворення Черкас на центр логістики.
Про гроші на проекти
Повірте, коштів у світі дуже багато, і ті, хто їх мають, шукають такі перспективні проекти. А місто – це «безперервне виробництво», яке живе і діє двадцять чотири години на добу.
Про корупцію і Генплан
Ви гадаєте, 500 помилок у Генплані міста опинилися випадково?!
Кожна помилка – джерело здирництва. Не підмажеш – не виправлять. А не виправлять, то доведеться витрачати час і нерви на судову тяганину.
Хочу наголосити, ніяких хабарів і відкатів ані міський голова, ані його хазяїн від мене не дочекаються. Навіть, якщо мені доведеться судитися у Гаазі з приводу надання містобудівних умов на забудову черкаського полігону.
***
Найстрашніше, що корупція для багатьох стала нормою. Те, за що чиновники сіли б у в’язницю років на двадцять, у Черкасах стало буденністю і не турбує ні міську прокуратуру, ні облдержадміністрацію. Але ж, справді, гроші крадуться не нічиї, а наші..
Про міські борги
Брати кредити добре, коли ними правильно розпоряджаються. Але ми не можемо не розуміти, що кожен освоєний по кишенях кредит – це борг, який треба чимось віддавати. А це гроші, через відсутність яких іноді вмирають люди, не маючи можливості придбати ліки, оплатити безкоштовну медичну допомогу, потрапляючи в аварії на розбитих дорогах. Корупція – це не просто небезпечний злочин. Корупція – це кров і смерть.
… Подачки з панського плеча злодіїв при владі, що зливають місто на свої рахунки, обернуться катастрофою для майбутніх поколінь черкащан. Давайте спільно боротися з корупціонерами. Розкрадати і заганяти місто в боргову яму далі вже нікуди.
Про обман з ПСЕР
ПСЕР (програма соціально-економічного розвитку) – це ще одна дурилка, вже, виключно, для депутатів.
ПСЕР приймається на кілька років, як мінімум на два вперед. У нас же кожного року був новий ПСЕР.
Бюджетний Кодекс не регламентує прийняття плану соціально-економічного розвитку, він регламентує прийняття програм, які будуть фінансуватися в бюджетному році. А ПСЕР – це перспективний документ, що окреслює стратегію розвитку та потреби. Можливості ж визначаються дохідною частиною бюджету, і тоді розподіляються за програмами, які підлягають фінансуванню в бюджетному році. А в ПСЕРі все змішане з загальним фондом і приховане. Зрозуміло, навіщо владцям прозорі програми, куди вигідніше кардинально щорічно міняти ПСЕР…
Про ТЕЦ
ТЕЦ передавалась в оренду ЗХВ. І на сьогоднішній день маємо по факту – розбазарене, непрацююче підприємство і 5 тисяч його працівників– на базарі.
Електроенергія, зрозуміло, вже не йде на виготовлення валового продукту, а продається орендарем в єдину енергетичну систему. Орендар без самого заводу – це надбудова, яка спритно залишила на своєму балансі трубопроводи та електромережі. Крім виробничих потужностей орендованої ТЕЦ, в орендаря є тільки порожні приміщення, які він нахабно розпродає направо і наліво.
Хоча всі чудово знають, що ЗХВ було побудовано за державні вкладення! І не копійки там не було від новоспечених орендарів.
Було б не образливо, якби хоч якісь дивіденди там мали ті 5000 колишніх працівників, але мають там всього 5 членів правління, отримуючи доходи від продажу побудованого за державний рахунок майна. І сам орендар має надприбутки від продажу тепла єдиним енергетичним системам держави. Це надприбутково.
Адже орендар практично не вклався в основні засоби.
Про об’єднання ТЕЦ і Теплокомуненерго
Мер (Одарич,– ред.) теж хоче об’єднати теплосистему, але у нього змінилася концепція. Він хоче не ТЕЦ повернути місту, а Теплокомуненерго віддати ТЕЦ…
Спроби приватизації Теплокомуненерго ми всі пам’ятаємо. Коли колектив заявив про свої першочергові права при приватизації, і стало зрозуміло, що підприємство може відійти не тим, кому треба, приватизацію скасували.
ТЕЦ апріорі повинна повернутися у власність громади… У нас же непросто проходить якась децентралізація, у нас змінюється Конституція, значить багато підзаконних актів підлягають скасуванню. Просто громада має публічно заявити свої права на ТЕЦ.
Про черкаських будівельників
У всі часи професія будівельника користувалася шаною і повагою, впевнений, що в найближчій перспективі вона стане знову, як ніколи, затребуваною.
Особливі слова подяки висловлюю ветеранам галузі. Закладені вами трудові традиції – це міцний фундамент, спираючись на який будівельна галузь завжди продовжувала свій поступальний розвиток. Це гордість будівельної галузі Черкащини – Горбул Микола Дмитрович, Дехтярьов Едуард Олександрович, Бунякін Микола Іванович, Федоров Петро Степанович, Кармазін Олександр Іванович.
…Колективи підприємств «Інтербуд» і «Експоінвест» для мене – як другий дім, скільки всього разом побудували за ці роки! Мені дуже пощастило з людьми. Завдяки їх злагодженості та професіоналізму ми зберегли підприємства в найскладніший період. Кістяк колективу складають надійні люди, професіонали високого класу. Вони люблять будувати і вміють це робити. На якій би ділянці не працювали, намагаються виконувати роботу сумлінно і якісно, щоб не підвести колектив. Щоб не було соромно перед земляками, дітьми та онуками.
Це – ветерани-афганці Олександр Тихонов, Володимир Коваленко, Сергій Каручек, Василь Олійник, Валерій Волошин; висококласні фахівці: Іван Чепурний, Микола Махлай, Павло Пипенко, Валерій Паливода, Микола Танцюра, В’ячеслав Гайда, Анна Гончаренко, Олександр Паливода та інші.
Ви – найнадійніша команда, з якою мені пощастило працювати! У нас дивовижна професія! Бачити, як на твоїх очах змінюється міський простір і бути до цього причетним – це здорово … Це і є щастя будівельника!
Про себе
Я патріот Черкас, бо я звідси родом. І хочу ще за життя побачити красиві, сучасні вулиці, що потопають у зелені, і щоб з високого берега «і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий»…