Комусь війна, а комусь – «жисть-маліна»

Когось це шокує. Когось обурює. Когось плющить. А чому? Чому, люди?! Це ж усе - у чинних рямцях чинної "гібридної війни"! Когось бісить цей термін? Але ж і це правда: у нас військове гібридство. Не за фактом гекатомбів жертв, жахливих територіальних і матеріальних втрат, неосяжної лави скалічених фізично і морально.

Це гібридна війна, бо насправді воює лише частина української надбудови, наше Лицарство. Більше суспільне коло, звісно, долучається до цього - хто активним волонтерством, хто пасивною дещицею відрахувань від свого заробітку.

Що робить при цьому так звана "еліта", вся ота тусовна мішма ботексно-діамантових пігмеїв, ескорт-дам і кавалєрів, - писати не хочу: гидко. І про Мінстеця з непрофесійним легіоном - гидко, ще й бридко.

А базис? Той, який трима надбудову?

А він, зрісшись із владою, не воює. Він у кращому разі протистоїть. Це протистояння продавця і покупця на шагородському "блошинникові", де конче треба галасливо торгуватися. Так, зрештою, співіснуючи, барижать. Послухайте свіженькі плівки, де голос нібито бойової заступниці нинішньої набряклої од добробуту очільниці Нацбанку виторговує трофеї від кришування в Україні російського комерційного банку.

Та хіба ж тільки це? Так мирно співвіснують в умовах кровопролитного захисту від неприкритої "гуманітарної" військової агресії Кремля липецький "Рошен" і "український" "Свєрбанк Россії". Так пасуться на військових замовленнях фірми і фірмочки "пашинських і Ко".
Словом, комусь війна, а комусь - "жисть-маліна". Тому-то війни нема, якщо не воюють базиси. Не плутайте з конкуренцією.
Війна - це коли всі як один "за край рідний, за волю" готові на смерть, а не за "форбсівський рейтинг багатіїв" чи урвительство-заробіток. А якщо російські фури, потяги снують нашими дорогами на Захід, якщо нашою трубою туди ж суне їхній газ, якщо на полицях наших магазинів - їхні товари, якщо їхні капітали висмоктують з нас останні соки, - це розборки.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ